Україна, земля «баш на баш» (послуга за послугу).
Середа, 13 листопада 2019 року
Frederic Mousseau*, Elena Teare**
Якщо ми хочемо серйозно підійти до питання quid pro quo (від лат. послуга за послугу), то нам слід зважувати на допомогу в розмірі понад 20 мільярдів доларів США, яка, в свою чергу, вимагає від України проведення приватизації землі та економіки в угоду кількох західних гравців.
Утримання США від надання військової допомоги в розмірі 391 млн дол. з тим, щоб змусити український уряд розслідувати діяльність сина Джо Байдена, зумовило проведення розслідування для початку процедури імпічменту президента Дональда Трампа.
Але якщо нас турбує питання підриву американської демократії через надання іноземної допомоги, ми також повинні обережно підходити до інших аспектів quid pro quo, що мають місце у східноєвропейській країні (Україні), які поки що привертають мало уваги на Заході.
Після підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом (ЄС) навесні 2014 року, в обмін на виплату Міжнародним валютним фондом (МВФ) 17 мільярдів дол. США, Україна змушена була зобов’язатись провести комплекс жорстких економічних заходів, а саме: зменшити розмір державних пенсій та заробітної плати, реформувати громадське водо- та енергопостачання, зокрема шляхом збільшення витрат на енергоносії для споживачів, провести приватизацію в банківській системі, змінити систему нарахування ПДВ тощо.
Від України, в свою чергу, вимагається припинення 18-річного мораторію на продаж землі. Для країни, яка славиться багатими чорноземами і площею 32 млн га родючих земель, що відповідає третині всієї ріллі в Європейському Союзі, багато що поставлено на карту. Країна є провідним світовим експортером соняшникової олії та шостим найбільшим експортером пшениці.
Світовий банк та Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) впродовж останніх п’яти років готують ґрунт для проведення масштабної земельної приватизації та розповсюдження індустріального аграрного виробництва в Україні. ЄБРР, який є найбільшим міжнародним інвестором в Україні, влив мільйони у провідні агропідприємства країни, змушуючи уряд провести земельну реформу для залучення приватних інвестицій. У серпні 2019 року Світовий банк схвалив кредит (200 млн дол. США) на реструктуризацію сільськогосподарського ринку та проведення аукціонів державних земель. Новина про позику супроводжувалася взяттям президентом Зеленським зобов’язання щонайшвидше скасувати мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення.
Виникнення неочікуваного гравця лише посилило тиск. У серпні 2018 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), посилаючись на Європейську конвенцію про права людини постановив, що мораторій порушує право на захист власності. В постанові визначено, що, хоча українці можуть здавати в оренду свою землю, можливість продавати та "розпоряджатись майном є важливим елементом власності". Суд також визначив, що хоча продовження мораторію здійснюється в інтересах суспільства, політичні дії не забезпечують балансу між цими інтересами та правом приватної власності. Незважаючи на те, що ЄСПЛ може лише виносити рішення та надавати рекомендації країнам і не має реального механізму примусу, в українському Уряді він користується реальною владою. Національне законодавство України обумовлює виконання його рішень державою.
Процес відкриття "ринку землі", наразі, видається занадто стрімким. Станом на 2 вересня президент Зеленський наказав Уряду розробити законопроект про ринок земель сільськогосподарського призначення, зняття мораторію та відкриття для бізнесу з 1 жовтня, 2020.
Законопроект був оприлюднений 1 жовтня 2019 року. Однак, суть законопроекту мало розвіює побоювання стосовно пов’язаних із відкриттям ринку землі процесів, а саме концентрації землі потужними інвесторами. Розмір землі в руках однієї особи обмежується 15 відсотками на рівні області та 0,5 відсотка на рівні держави. Хоча в проекті зазначається, що володіти землею можуть лише громадяни України та українські підприємства, немає жодних гарантій, що іноземні інвестори, володіючи акціями українських підприємств не сконцентрують землю в своїх руках через декілька фірм. Більше того, законопроект дозволяє право приватної власності іноземним компаніям, які працюють в країні понад три роки.
У відповідь відбувся ряд протестів проти законопроекту. Думка громадськості щодо земельної реформи є вкрай негативною. Останнє опитування, проведене соціологічною групою «Рейтинг» показало, що 73 відсотки респондентів виступили проти скасування мораторію, а 81 відсоток - проти продажу землі іноземцям. У відповідь на заворушення уряд відклав кінцеве доопрацювання законопроекту та оголосив консультації з відповідними стейкхолдерами (зацікавленими сторонами). Проте в світлі нових переговорів щодо отримання трирічного кредиту (5 млрд дол. США) від МВФ, який, як видається, обумовлений поступом країни до проведення земельної реформи, зовнішній тиск продовжує зростати.
Побоювання громадськості, пов’язані із зосередженням найбільш продуктивних сільськогосподарських земель в руках глобальних аграрних бізнесових груп, цілком ґрунтовні. Як було зазначено у попередніх публікаціях інституту Окленду, частки цих земель уже сконцентровані в руках олігархів та західних гравців. Ті, хто контролює українську землю, уже давно уникають відкриття інформації для проведення досліджень, оскільки офшорні податкові зони та популярні практики землекористування унеможливлюють це. Інститут Окленду оцінив, що станом на 2015 рік у розпорядженні іноземних компаній перебувало 2,2 млн га, а вже у 2018 році 10 кращих іноземних та вітчизняних агрохолдингів контролювали приблизно 2,8 млн га.
Така тенденція продовжується, свідченням чому є залучення значних інвестицій компаніями Cargill, Bayer і DuPont. У липні 2019 року Україна оголосила, що "залучила" дві позики від Cargill Financial Services International на суму 100 млн євро (112 млн дол. США). У серпні 2019 року компанія Bauer (група, яка зараз є власником Monsanto) виграла позов у Антимонопольному комітеті України - органі, який схвалює консолідацію в агробізнесі, цим самим зумовлюючи виникнення питань про його системність у застосуванні антимонопольного законодавства.
Очевидно, що за президента Зеленського Україна слугує західним інтересам, свідченням чому є дозвіл на захоплення власного аграрного сектору. П'ятирічний національний план про "прискорення приватних інвестицій у сільське господарство України", який розпочався у 2019 році із бюджетом 1,2 млрд дол. США, був частково профінансований в рамках позики Світового банку. Відповідно до програми Банку, Україна також докладе зусиль до дерегулювання політики внесення добрив через прийняття регламентів ЄС та звільнення від обов'язкової державної реєстрації. Стверджується, що "повна гармонізація" України зі стандартами ЄС збільшить урожайність та прибуток. У серпні 2019 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі та Міністерство аграрної політики та продовольства були об’єднані в одне міністерство, а саме - Міністерство економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства. Цей крок, очевидно, повинен був протидіяти сумнозвісній корупції, що процвітала в міністерстві сільського господарства та "прискорити здійснення ключових реформ".
Хоча умови надання західної допомоги є звичайними у світовій практиці, спосіб примусу України до форсування продажу власних земель та створення земельного ринку є безпрецедентним випадком у сучасній історії. Залишається незрозумілим, як українці, включаючи сім мільйонів місцевих фермерів, отримають вигоду від такого продажу. Досвід проведення програм структурної перебудови у всьому світі попереджає, що проведення подібних реформ посилить зовнішній корпоративний контроль над економікою України, одночасно загострюючи бідність та нерівність у країні.
Ненадання Україні допомоги Сполученими Штатами (391 млн дол. США) задля політичної вигоди спровокувало український скандал президента Дональда Трампа, що цілком очікувано викликало обурення громадян США та усього світу. Але якщо ми хочемо серйозно підійти до питання quid pro quo, нам варто говорити про 20 млрд дол. США допомоги, яка змушує Україну провести приватизацію землі та економіки на користь кількох західних зацікавлених осіб.
* Frederic Mousseau – директор з питань політики в Інституті Окленда, США, де він координує науково-дослідницьку та просвітницьку діяльність щодо інвестицій у землю, продовольчу безпеку та сільське господарство. Він провів численні дослідження у сфері продовольчої безпеки та сільського господарства; автор багатьох доповідей та статей з цих питань. Фредерік Муссо майже два десятиліття працював співробітником і консультантом міжнародних агентств допомоги, включаючи акції проти голоду, лікарі без кордонів та Oxfam International
** Elena Teare – молодший науковий співробітник в Інституті Окленда, США, де вона бере участь у дослідженнях та пропагандистських кампаніях щодо земельних питань, продовольчої безпеки та міжнародного розвитку.